У межах Тижня пам’яті Георгія Ґонґадзе і проєкту "Професійні діалоги" в Українському католицькому університеті відбулася зустріч з журналісткою, медіаменеджеркою, лауреаткою Премії імені Георгія Ґонґадзе 2024 року Тетяною Трощинською. Захід модерувала професорка Школи журналістики та комунікацій УКУ Емілія Огар.
Тема заходу звучала так: "Емоції, біль, етика і пам’ять". Бесіда стосувалася, зокрема, непересічних талантів Георгія Ґонґадзе та його внеску в розвиток української журналістики, свободи слова в умовах війни, конфлікту медіа та альтернативних майданчиків, а також роботи журналістів з чутливими темами.
Повний запис зустрічі доступний за посиланням.
Візійність Георгія Ґонґадзе та знецінення його внеску
У першому блоці розмови спікери говорили про внесок Георгія Ґонґадзе у розвиток якісної української журналістики. На думку Тетяни Трощинської, його історія видається дуже трагічною та важливою через те, що відбулося потім.
"Георгій був дуже енергійним, сміливим, молодим. Людиною, сповненою ідей, і великою мірою візіонером. Уявіть того, хто придумав сайт, у той момент, коли вдома ні в кого не було комп'ютерів. Одразу виникає запитання, де читати цей сайт? Тоді був телевізор, радіо та газета, бо ми говоримо зараз про 2000-ий рік. А людина придумує сайт, пише на маленьких папірцях його адресу — тоді ще ніхто не розумів, що це таке — і йде по Верховній Раді роздавати її з проханням «зайдіть, подивіться, ми там пишемо»", — пригадала вона.
Також журналістка згадала кампанію зі знецінення внеску Георгія Ґонґадзе, яка мала свої наслідки. "Є така сліпа пляма цього періоду. Питання навіть не стільки у самому Георгію, тому що він дуже яскрава та харизматична особистість. Питання у цьому періоді та контексті, який тоді був. У якомусь такому безсуб'єктному сприйнятті цього періоду. А він мав велике значення. Тому що ми з нього виросли, і страх, який породило це абсолютно дике і безжальне вбивство, — я би хотіла вірити, що над усіма наступними поколіннями людей у владі воно залишається «запобіжником»", — сказала Тетяна Трощинська.
Вона також навела статистику: з 1991 по 2000 рік в Україні з різних причин — самогубство, підозра на нього чи його імітація, отруєння тощо — загинуло понад 30 журналістів. "Це різні люди, вони працювали у різних медіа. Частина з них могла належати олігархам, які вже тоді зароджувалися. Але сам підхід вирішення питання журналістського розслідування чи журналістської діяльності через вбивство — це було страшно", — зазначила Тетяна Трощинська.
Емілія Огар пригадала, як тоді українське громадянське суспільство, що перейнялося історією вбивства, почало розуміти свої права і форми взаємодії з владою. За її словами, Георгій Ґонґадзе як несистемна людина був поборником системи, а основний конфлікт стосувався протистояння влади і журналіста, а у ширшому контексті — влади та представників медіасередовища.
Водночас Тетяна Трощинська зазначила, що вона не поділяє думки щодо того, що десь існують ідеальні суспільства, де влада і журналісти живуть у гармонії. "Чого б це їм жити у гармонії? Завдання журналіста — говорити про те, що турбує суспільство, або говорити про те, що є добре, а що — погане. Журналісти живуть в унісон зі своїм суспільством, говорив Георгій Ґонґадзе у 2000 році. І він говорив інше — що від нас залежить, кого ми обираємо. Ми можемо обирати кращих і гірших людей. Можемо помилятися, і це ще не кінець світу, якщо ми живемо у демократії, і можемо їх змінити", — додала вона.
Трансформації цензури: від "темників" до самообмеження
Тетяна Трощинська переконана, що з 2022 року українська журналістика зробила якісний ривок, зокрема у дискусіях про етику. "У нас витворилася величезна когорта військових кореспондентів та кореспонденток. У нас з’явилися нові підходи до чутливої комунікації, до жанрів, пов’язаних з історіями людей. Я часто чую від колег з інших країн, що їм є чого у нас повчитися", — сказала вона.
Водночас журналістка зазначила, що ми живемо в умовах журналістського самообмеження. "У нас є свобода слова, але вона не може бути абсолютною в умовах війни. При наявності марафону у мене виникають питання, чому він досі існує. Але з іншого боку, існують інші інформаційні та аналітичні майданчики, які дають можливість отримати інформацію", — зауважила Тетяна Трощинська.
Вона також пригадала, як колись у часи її роботи на "1+1" з факсу вилазили "темники" з адміністрації президента. "Були навіть інструкції, як мітинг імені Віктора Медведчука, на якому було три людини і дві каліки, зняти так, щоб складалося враження, що там було 250 людей. Якщо що, то знімати треба знизу, щоб було багато ніг — тоді здаватиметься, що є багато людей", — поділилася журналістка.
Емілія Огар зауважила, що сьогодні конфлікт помітний не між старими і новими медіа, як це було раніше, а між медіа та альтернативними майданчиками. На цю тезу Тетяна Трощинська навела приклад: Георгій Ґонґадзе завжди говорив та писав своє прізвище.
"І для мене інформація, яка походить від джерела, чийого імені я не знаю, не знаю, як взагалі може існувати. Але звичайні люди, які професійно не працюють з інформацією, у такий спосіб нічого не відділяють. Для мене загадка, як можна бути підписаним на помийку, яку невідомо хто заснував. Це все одно, що піти на смітник поїсти", — зазначила вона.
Під час блоку запитань, одне з них стосувалося верифікації інформації. На думку Тетяни Трощинської, навіть журналісти не здатні впоратися з усім потоком. "Джерела, яким ми довіряємо, — не лише медіа, а й люди. Бодай їх ми можемо вивчити, за яким правом ця людина нам говорить на ту чи іншу тему. Якщо вона спеціалізується на економіці, я не піду говорити з нею про психологію. Люди мають ілюзію, що якщо вони будуть постійно в інформаційному потоці, то будуть здатні проконтролювати ситуацію. Насправді ні", — зазначила вона.
Про чутливу журналістику і перші кроки у професії
Ще одне питання стосувалося того, як працювати з чутливими темами. За словами Тетяни Трощинської, по-перше, треба визнати, що не всі люди можуть і повинні це робити. "Є така ілюзія, що якщо я запишу дуже чутливу історію і поставлю такий заголовок, що хтось розповідав, як хтось умирав, даруйте, то це збере дуже багато переглядів і воно мені може допомогти. Я за те, щоб ви чесно давали відповідь на запитання: «Навіщо це треба?»", — сказала вона.
Журналістка також поділилася власним спостереженням: "Ми завжди йдемо до людини, щоб вислухати її історію і думаємо, що їй обов'язково стане легше. Їй не обов’язково стане легше. Це не залежить від нас. Вона цю історію може розповідати, щоб у пам’ять залишилося щось про її близьку людину. Не завжди для свого полегшення. Те, що людині не стало легше, — не наша провина. Ми просто це маємо знати. Хоча їй може бути і легше. Багатьом стає легше, коли вони діляться історією. Але наступного дня стає важче. Цей стан після втрати — це така синусоїда: то важче, то легше".
У межах блоку запитань Тетяну Трощинську також попросили поділитися порадами для тих, хто лише починає свій шлях у журналістиці. "Зі своїх 15 запитань виділяєте три, які є абсолютно пріоритетними. Якщо бачите, що пішло не туди, намагаєтеся поставити хоча б цих три запитання. Ви також маєте розуміти, що з досвідом все напрацьовується. Найголовніше: людина, з якою ви говорите, точно не знала, як ви ідеально маєте виглядати. Ваша ідеальна картинка живе лише у вашій голові", — зазначила вона.
Тиждень пам’яті реалізований за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" та Taiwan Foundation for Democracy. Інформаційні партнери події: Український ПЕН, "Українська правда", родина Георгія Ґонґадзе, Києво-Могилянська бізнес-школа, Інститут масової інформації, 5 канал, "Суспільне", "Радіо Свобода", "Детектор медіа", Центр прав людини ZMINA, Lviv Media Forum, ZAXID.NET у Львові. Організаційні партнери — Український католицький університет, Школа журналістики та комунікацій УКУ.
Премія Ґонґадзе заснована у 2019 році Українським ПЕН, родиною Георгія Ґонґадзе, виданням "Українська правда", Києво-Могилянською бізнес-школою та її випускниками. Сталість і розвиток Премії Ґонґадзе відбувається завдяки підтримці меценатів і меценаток. Меценатами є виключно випускники Києво-Могилянської бізнес-школи, які підтримують цінності Премії та прагнуть змінювати українське суспільство через якісну професійну журналістику.
Ми самі не любимо спам. Тільки найцікавіше!
