Правозахисник і журналіст Максим Буткевич виступив зі сцени Премії імені Георгія Ґонґадзе з промовою про правду, журналістику і російський полон. Він говорив про те, чому в російській картині світу журналістика зведена до пропаганди, чому українські журналісти стали однією з мішеней окупантів і чому захист права на правду є частиною цієї війни. До вашої уваги повний виступ Максима у текстовому форматі:
Шановне товариство, колеги, друзі і подруги, брати і сестри.
Дозвольте розпочати з короткої особистої історії.
Коли у червні 2022 року я потрапив до російського полону, під час перших допитів мої допитувачі вже знали, хто я такий. Вони погуглили мене — чи то пояндексили, як там у них воно відбувається.
І вони мені казали: ти правозахисник і журналіст.
З контексту розмов було не зовсім зрозуміло, чи вони взагалі розуміють, що таке правозахисник. А от журналіст — вони розуміли.
Для них це було синонімом пропагандиста. Абсолютно, стовідсотково. Кожен український журналіст для них — ворожий пропагандист.
І це не було якоюсь індивідуальною аберацією того чи іншого офіцера, який мене допитував. Незабаром стало зрозуміло, що це частина світогляду цих людей. Світогляду “русского міра”.
Тому що журналістики в “русском мірє” не існує. Існує пропаганда.
Ці два поняття, ці дві різні професії, злиті в одне — до ступеня нерозрізнення. Тому що монополію на те, щоб повідомляти людям, що насправді відбувається, якою є ситуація, з чим ми маємо справу, в чому ми живемо; монополію на матеріал, з якого люди створюють власну картину світу; монополію на правду — у “русском мірє” має держава.
Держава визначає, що правда, а що ні. Які події існували, а яких ніколи не було. Зрештою, про що треба говорити, а про що треба мовчати.
І для мене це стало одним із найбільш очевидних контрастів зі світоглядом, який маємо ми.
Ми мали запеклі політичні дебати всередині камер Луганської тюрми, де утримувалися українські військовополонені. Але в чому ми всі сходилися?
У тому, що ми маємо отримувати різнобічну інформацію — незалежно від тих, хто контролює державу, і від тих, хто контролює великі гроші.
Ми маємо право на правду.
І це право забезпечують журналісти і журналістки, медійники і медійниці.
Це якраз те, чого в “русском мірє” не існує. І це саме те, чому наші колеги на окупованих територіях стали однією з пріоритетних мішеней для окупантів.
Тому що, як ви вже чули, десятки й десятки наших колег із 2014 року пройшли через російську неволю. І щонайменше 26 до тепер залишаються там.
Вони заплатили своєю свободою і своїм здоров’ям за те, щоб люди мали можливість знати, що відбувається насправді. Щоб отримували незалежну інформацію. Щоб мали право на правду.
І от це право на правду — це те, що існує у нас і чого не існує в тій картині світу, яку нам намагаються нав’язати.
На жаль, забагато — тому що одна людина це вже забагато — наших колег заплатили за наше право на правду не лише своєю свободою чи здоров’ям, а й своїм життям.
Хтось — приєднавшись до Сил оборони України і загинувши, захищаючи нас безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Хтось — виконуючи свій професійний обов’язок і ставши жертвою окупантів або інших тих, хто не хоче, щоб до аудиторії ставилися з повагою і надавали їй незалежну інформацію про те, що відбувається.
Ми маємо пам’ятати кожного і кожну з цих людей. Ми маємо боротися за всіх наших, хто в полоні.
А щодо загиблих — найкращим меморіалом для них буде, якщо ми збережемо право на правду. Якщо зможемо її захистити. Якщо зможемо захистити нашу спроможність отримувати інформацію й аналіз, незалежні від тих, хто хотів би контролювати нас і маніпулювати нами.
Захист нашого права на правду — це те, що ми робимо в цій війні.
Бо ця війна ведеться не лише проти України, проти уквмраїнського народу й української незалежності. Це війна проти правди, незалежної від деспотичної держави.
Ми маємо захистити правду в цій війні.
І це буде найкращим меморіалом для всіх наших колег, які віддали життя за те, щоб ми продовжували отримувати її.
Дуже вам дякую.
Відео промови Максима: https://youtu.be/TSHWfZsGXZQ
Ми самі не любимо спам. Тільки найцікавіше!
