У межах Тижня пам’яті Георгія Ґонґадзе і проєкту "Професійні діалоги" у Навчально-науковому інституті журналістики відбулася зустріч з головною редакторкою "Української правди" Севгіль Мусаєвою під назвою "Вітряки і Дон Кіхоти. Про спадок Ґонґадзе та Українську правду".
Під час розмови йшлося, зокрема, про тяглість та розбудову видання, його роботу в умовах війни, а також про розслідування вбивства журналістки Вікторії Рощиної і засади журналістики.
Повний запис зустрічі доступний за посиланням.
Організаційний партнер події — Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Нарди Георгія Ґонґадзе та рекорд "Української правди"
Севгіль Мусаєва розповіла, що у той час, коли Георгій Ґонґадзе заснував "Українську правду", добова аудиторія видання складала 15-20 людей, і за кожного читача йшла боротьба. "Олена Притула, співзасновниця «Української правди», мені розповідала, що у перші дні, місяці заснування, вони роздавали візитівки з назвою сайту у Верховній Раді і щодня раділи, коли, наприклад, 16 людей відвідало сайт, 17 людей відвідало сайт", — пригадала вона.
Серед цих читачів, за словами головної редакторки, був і тодішній президент Леонід Кучма. "Його дуже нервували критичні публікації Георгія і тодішня критика курсу. Так сталося, що серед п’ятнадцяти людей, які читали «УП», було оточення президента. Майже щодня вони роздруковувалися матеріали, які виходили, і показували президенту. Він обурювався, це все викликало нервову реакцію і правоохоронці мали з цим щось робити", — розповіла Севгіль Мусаєва та додала, що залякування і викрадення журналістів тоді були звичною практикою.
Спікерка пригадала, як за кілька днів до повномасштабного вторгнення, команда "Української правди" переїжджала до нового офісу. "У цей момент мені до кабінету заносять незрозумілий згорток і кажуть, що це нарди Георгія. Я працювала в «УП» тоді вже сім років, але жодного разу вони не потрапляли мені на очі. Я знала про їхнє існування, але вони постійно були у якихось архівах. І ось я відкриваю ці нарди і бачу всередині фотографії спаленого тіла Георгія. Це, якщо чесно, одна з найжахливіших речей, які я бачила у своєму житті", — розповіла Севгіль Мусаєва.
До початку повномасштабної війни "Українська правда" мала мільйон читачів щодня, 26 мільйонів візитів на місяць, вісім проєктів, які входять в інфраструктуру видання і понад 60 співробітників.
"Рекорд за всі роки існування «Української правди» — сім мільйонів унікальних користувачів, які відвідали сайт у перший день повномасштабного вторгнення. На той момент, це був другий сайт в інтернеті після Google, бо всім важливо було зрозуміти, що відбувається. Росіяни намагалися сказати, що «УП» зламали, не довіряйте цим новинам. Ми були під шаленою DoS-атакою у перші тижні, було 500 тисяч запитів на секунду на сайт", — зазначила Севгіль Мусаєва.
За її словами, станом на березень 2025 року було 783 мільйона переглядів сторінок "Української правди" та один мільярд переглядів, якщо враховувати всі проєкти.
Про вбивство Вікторії Рощиної та виклики "Української правди" в умовах війни
Редакторка "Української правди" також поділилася подробицями розслідування вбивства журналістки Вікторії Рощиної та міжнародного проєкту Viktoriia Project, ініційованого Forbidden Stories за участі провідних медіа світу. "Ми дізналися, що Віку катували. Ми повністю встановили її шлях, в яких колоніях вона перебувала, які види катувань до неї застосовували. Буквально за кілька днів до виходу матеріалу ми з’ясували, що повернули до України тіло, але воно було без внутрішніх органів: без мозку, очей і частини трахеї. Це наші міжнародні експерти-паталогоанатоми класифікували як бажання приховати злочин, реальні причини смерті", — розповіла Севгіль Мусаєва.
Вона додала, що ця історія тоді сильно сколихнула міжнародну спільноту. "Я пам’ятаю, як за два тижні приїхала до Вашингтону, і там усі конгресмени, з якими я зустрічалася, сенатори, коли я розповідала цю історію, казали: «так, звісно, ми читали про це у Washington Post та інших виданнях, ми знаємо про це»", — зазначила головна редакторка видання.
За її словами, нещодавно вдалося встановити, що Вікторію Рощину не збиралися повертати. "Це найжахливіша правда для мене. Замість того, щоб з Таганрогу її привезти в Москву на обмін, її везли у Новоросійськ, з Новоросійська — у Перм, і в Пермі вона померла у колонії в Кизилі. І ми встановлюємо робітників моргу, людей, які працювали у цій тюрмі. Щодо Таганрозької тюрми, вже є результати нашого розслідування: ми встановили всіх людей, які були причетні, було оголошено заочну підозру керівнику Таганрозького СІЗО Штоді, який довів її до того стану", — сказала Севгіль Мусаєва.
Одне зі запитань аудиторії стосувалося того, як медіа готувалося доносити інформацію у разі, якби не було змоги у читачів звертатися до сайту. Редакторка зазначила, що під час перших блекаутів уже було помітно, що відвідуваність "Української правди" падала.
"Про фізичну версію також ходили ідеї, але насправді я вела тоді перемовини з мобільними операторами, для того щоб новини «Української правди» відправляти повідомленнями. Тому що ситуація була насправді дуже нехороша тоді, і ми передбачали, що може бути повний блекаут і що знадобляться такі заходи", — сказала головна редакторка.
Спікерку також запитали про майбутнє "Української правди". З її спостережень, медіа протягом останніх 30 років конкурують з усім, зокрема соцмережами, штучним інтелектом, блогерами. "Колись хтось сказав, що кам’яний вік закінчився не тому, що закінчилися камені. Тому я теж вважаю, що якісна крута журналістика навпаки ще більш важлива і ще більш потрібна в умовах такої інформаційної турбулентсності", — сказала Севгіль Мусаєва.
Ще одне запитання стосувалося того, чому на святкування 25-річчя "Української правди" запросили Дмитра Гордона, який свого часу робив інтерв’ю з Поклонською і Гіркіним. "На захід були запрошені люди, які були героями публікацій «Української правди» за ці 25 років. Я ці методи не підтримую, але точно знаю, що це правда. Тоді питання Поклонській і Гіркіну готували в Офісі генпрокурора України, і метою цього інтерв’ю, зокрема, були ті свідчення, які потім використовувалися у Міжнародному кримінальному суді", — сказала редакторка.
Севгіль Мусаєва також додала, що для неї журналістика — це про можливість чути різних людей. "Журналіст має спілкуватися з усіма. У моєму житті були різні зустрічі, комунікації. Я би ніколи не написала розслідування про Сергія Курченка, яке було абсолютно легендарним, без допомоги такої людини як Євген Жилін. Він був єдиним джерелом інформації про Сергія Курченка і дав дуже важливі свідчення. Журналіст має спілкуватися з усіма, щоб отримувати інформацію, складати свою картинку — погоджувати з цими людьми, не погоджуватися, виходити за межі своїх уявлень про світ, чути різні позиції", — сказала вона.
Також запитання було і про те, які матеріали було страшно публікувати під час повномасштабної війни через реакцію суспільства чи влади. "Коли нам передали дані однієї з західних розвідок про сто тисяч російських військових, фактично прізвища всього угруповання. Ми це опублікували. Напевно історія про Кринки була дуже важкою для мене особисто, ми дуже хотіли розказати про цю подію, чому ця операція була невдалою. Дуже довго від цього відмовлялися всі військові, які в ній брали участь. І в якийсь момент ми зробили все ж таки цей матеріал, на нього пішло вісім місяців. У нього було 250 тисяч переглядів, був великий резонанс", — зазначила Севгіль Мусаєва.
Тиждень пам’яті реалізований за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" та Taiwan Foundation for Democracy. Інформаційні партнери події: Український ПЕН, "Українська правда", родина Георгія Ґонґадзе, Києво-Могилянська бізнес-школа, Інститут масової інформації, 5 канал, "Суспільне", "Радіо Свобода", "Детектор медіа", Центр прав людини ZMINA, Lviv Media Forum.
Премія Ґонґадзе заснована у 2019 році Українським ПЕН, родиною Георгія Ґонґадзе, виданням "Українська правда", Києво-Могилянською бізнес-школою та її випускниками.
Сталість і розвиток Премії Ґонґадзе відбувається завдяки підтримці меценатів і меценаток. Меценатами є виключно випускники Києво-Могилянської бізнес-школи, які підтримують цінності Премії та прагнуть змінювати українське суспільство через якісну професійну журналістику.
Ми самі не любимо спам. Тільки найцікавіше!
