"Південь — не декорації": як медіа формують образ регіону — публічна розмова Премії Ґонґадзе на фестивалі PORT
У межах другого літературного фестивалю PORT відбулася публічна розмова Премії імені Георгія Ґонґадзе "Південь у фокусі: як медіа формують образ регіону". Говорили про те, хто сьогодні розповідає історії українського Півдня, як повномасштабна війна змінила його сприйняття в Україні та світі, чому локальні медіа є критично важливими для видимості регіону та як не замінити старі стереотипи про Південь новими.
Учасницями розмови стали:
- Юлія Тимошенко — журналістка, очільниця Ukraïner;
- Марічка Паплаускайте — журналістка, письменниця та редакторка, номінантка Премії Ґонґадзе 2021, співзасновниця The Ukrainians Media та шеф-редакторка журналу Reporters;
- Вероніка Полякова — журналістка, засновниця та керівниця незалежного одеського медіа "Море Людей";
- Ганна Ковальова — журналістка, шеф-редакторка інтернет-видання "Махала" з півдня Одещини.
Модерувала розмову Наталя Мажарова — операційна директорка літературного фестивалю PORT.
"Бракує не так історій, як людей, які можуть ці історії розповідати"
Однією з центральних тем розмови стало питання авторства історій про Південь. Марічка Паплаускайте, зауважила: проблема полягає не стільки в нестачі тем про Південь, скільки в недостатній кількості людей із регіону, які мають можливість розповідати ці історії широкій аудиторії.
"Мені здається, що бракує не так історій, як людей, які можуть ці історії розповідати. За моїми відчуттями і досвідом, найкраще про той чи інший регіон розповідає людина, яка його добре знає. Це набагато глибший погляд, помічання тих речей, які можуть залишитися непоміченими, коли про регіон говорить людина зовні", — говорить Марічка.
Як приклад вона згадала матеріал The Ukrainians про окуповані Олешки, який писала журналістка з Херсонщини Марія Семенченко, спираючись, зокрема, на спілкування зі своїми рідними в окупації.
Від російських міфів до образу українського спротиву
Про те, як Південь України десятиліттями сприймали закордоном, говорила Юлія Тимошенко. За її словами, ще до повномасштабного вторгнення міжнародне уявлення про регіон значною мірою перебувало під впливом російських наративів.
Особливо виразно це було помітно на прикладі Одеси, яку часто представляли через міфи про "російське минуле", специфічний гумор чи образ курортного міста, відірваного від українського політичного та історичного контексту.
"Події 2022 року дуже сильно змінили образ Півдня і в іноземних медіа. І я не думаю, що це зробили у першу чергу українські медіа. Я думаю, що це зробили українські люди", — зазначила Юлія.
За її словами, історії спротиву перших місяців повномасштабного вторгнення — від острова Зміїний до протестів і спротиву жителів Херсонщини — дали міжнародній аудиторії іншу оптику. Південь почав поставати не лише як регіон, який Росія намагається захопити або знищити, а як простір українського спротиву.
"Це наратив, який показує Україну, українські міста і, зокрема, Південь не лише через призму того, що Росія тут зробила чи зруйнувала, а через призму української сили", — наголосила вона.
"Південь — це не декорації і не територія, яку треба пояснювати"
Засновниця одеського медіа "Море Людей" Вероніка Полякова наголосила: говорити про Південь варто передусім як про суб’єктний регіон, а не як про територію, яку необхідно постійно пояснювати решті країни.
"Південь — це не декорації, не набір стереотипів і не територія, яку треба пояснювати. На Півдні живуть люди, які мають достатньо суб’єктності, аби говорити за Південь самостійно", — сказала Вероніка.
Саме на цьому принципі, за її словами, побудована робота "Моря Людей": показувати Одесу через голоси людей, які живуть у місті, працюють, волонтерять, створюють бізнеси та громадські ініціативи. Водночас важливо не намагатися звести весь Південь до одного універсального образу. Одеса, Миколаїв, Херсон, південь Одещини мають різний історичний, культурний і соціальний досвід.
Окремо Вероніка Полякова звернула увагу на відмінність між локальними й національними медіа. Національні редакції часто приїжджають у регіон тоді, коли відбуваються обстріли, політичні скандали або події загальноукраїнського масштабу. Локальні журналісти залишаються поруч із героями своїх матеріалів до, під час і після цих подій.
"Важливо, щоб про Південь не лише писали в Києві, а щоб медіа самого Півдня мали достатньо ресурсу і можливостей говорити про нього так, щоб потім про ці історії писала вся Україна", — наголосила вона.
Бессарабія: історії, які мають стати частиною загальноукраїнського контексту
Ганна Ковальова розповіла про досвід медіа "Махала", яке працює на півдні Одещини — у багатокультурному регіоні, де поруч живуть представники різних національних спільнот.
Для редакції одним із головних способів говорити про цей регіон також залишаються людські історії: як люди різного походження живуть у Бессарабії, зберігають власну культуру й водночас відчувають себе громадянами України.
Водночас, за словами Ганни Ковальової, поза увагою загальнонаціональних медіа часто залишаються конкретні проблеми півдня Одещини — від складної транспортної логістики через транзитну ділянку території Молдови біля Паланки до викликів для місцевого бізнесу й туризму.
Недостатньо помітним залишається й внесок Бессарабії в життя держави під час повномасштабної війни.
"Варто більше говорити про досягнення Бессарабії і про те, яку роль вона відіграє навіть зараз, у час війни. У нас Дунайські порти, багато контрольно-пропускних пунктів із Молдовою та Румунією. Внесок цього краю в економіку України дуже недооцінений", — зазначила Ганна.
Не замінити один стереотип про Південь іншим
Учасниці наголосили: після початку повномасштабної війни існує ризик, що замість старих стереотипів про Південь виникне інший — образ регіону винятково як території обстрілів, небезпеки та руйнувань.
Вероніка Полякова зауважила, що медіа мають фіксувати наслідки російської агресії, але водночас не втрачати з поля зору життя, яке триває поруч із війною: нові бізнеси, культурні проєкти, волонтерські ініціативи та людей, які продовжують створювати щось у своїх містах.
Марічка Паплаускайте також наголосила, що один зі способів уникнути такого спрощення — продовжувати шукати людей і через їхні історії показувати складніший образ регіону.
"Так, існують новини, у яких ми говоримо про весь цей страшний терор, у якому живемо через Росію. Але хочеться більше говорити і про те, як ми в цьому всьому продовжуємо жити життя. Ми пристосовуємося, народжуємо дітей, робимо класні проєкти. І мені хочеться, щоб ми говорили про це", — сказала Марічка.
Без локальних медіа частина історій просто не існуватиме для великої аудиторії
Юлія Тимошенко звернула увагу на ще одну роль локальних редакцій: часто саме вони першими помічають людей, ініціативи та процеси, які згодом можуть стати темами для національних чи міжнародних медіа.
Перед експедиціями Ukraïner команда проводить тривалий пошук героїв та історій. І якщо певна ініціатива не була зафіксована навіть невеликим місцевим медіа, знайти її редакції з іншого регіону значно складніше.
"Локальні медіа відіграють величезну роль. Якщо історія навіть не потрапляє в маленьке локальне медіа, складно взагалі знати, що там щось відбувається, що є якась людина, яка робить фантастичну справу", — розповіла Юлія Тимошенко.
Саме тому, наголосила вона, сталість невеликих регіональних редакцій важлива далеко за межами їхніх громад. Без них може перерватися сам ланцюжок, через який локальна історія стає помітною спершу для країни, а потім — для світу.
"Без локальних медіа національні й тим більше міжнародні медіа не змогли б настільки якісно розповідати про людей тут. Якщо зникає фінансування маленьких локальних медіа, особливо у прифронтових містах, цих історій просто ніхто не буде знати", — наголосила Юлія Тимошенко.
Південь не дорівнює Одесі
Окремо учасниці говорили про дисбаланс уваги всередині самого регіону. За словами Ганни Ковальової, коли загальнонаціональні медіа говорять про Південь, їхній фокус часто зосереджується на Одесі, тоді як Бессарабія, Миколаївщина чи Херсонщина залишаються значно менш видимими.
Наслідок цього — історії людей і громад можуть залишатися лише на сторінках локальних видань і не доходити до ширшої аудиторії.
Вероніка Полякова погодилася, що й самим одеським медіа важливо частіше виходити за межі міста. Водночас для невеликих редакцій навіть проста поїздка журналіста чи відеографа в іншу частину області потребує додаткових ресурсів.
Тому можливість розповідати про Південь у всій його різноманітності залежить не лише від редакційного бажання, а й від спроможності локальних медіа працювати поза межами одного міста.
"Через десять років український Південь має бути українським Півднем"
Наприкінці дискусії учасниці говорили про те, яким хотіли б бачити образ Півдня в медіа надалі. Марічка Паплаускайте наголосила, що важливо не замінити один усталений образ регіону іншим і зберегти його неоднозначність та різноманітність.
"Звісно, дуже хотілося б, щоб через десять років український Південь був українським Півднем. Це найперше і найважливіше. Але не хотілося б також, щоб один міф просто перетягнув на себе якийсь інший міф, бо Південь насправді дуже різноманітний", — сказала Марічка.
Цю думку доповнюють тези, до яких упродовж розмови поверталася Вероніка Полякова. Для неї повніший образ Півдня починається із суб’єктності самих людей регіону — можливості говорити про себе без потреби відповідати зовнішнім стереотипам. Водночас вона наголосила, що й Одеса не може ставати заміною всьому Півдню: локальним медіа важливо мати ресурс виходити за межі міста та розповідати про інші громади регіону.
Для Ганни Ковальової важливою частиною цього образу є багатокультурність півдня Одещини та люди, які там живуть. Вона наголосила, що різні національні спільноти регіону зберігають свої культури, але водночас є частиною України. Тому медіа, на її думку, мають більше говорити не лише про проблеми Бессарабії, а й про її людей, досягнення та внесок у життя країни.
"У нас дуже велика кількість національних спільнот, які проживають на нашій території, але всі ми все одно є українцями. І тому ми дуже часто робимо фокус саме на цьому", — сказала Ганна Ковальова.
Такий погляд дозволяє бачити Південь не як один образ чи одну історію, а як простір різних міст, громад і досвідів — Одеси, Миколаєва, Херсонщини, Бессарабії — кожен із яких має бути видимим і мати можливість говорити про себе.
Премія імені Георгія Ґонґадзе заснована у 2018 році Українським ПЕН, родиною Георгія Ґонґадзе, виданням "Українська правда", Києво-Могилянською бізнес-школою та її випускниками. Сьогодні це одна з найважливіших журналістських нагород в Україні та інституція, що об’єднує події, освітні програми й онлайн-проєкти, спрямовані на підтримку незалежних медіа та утвердження цінностей гідності, свободи й відповідальності.
Діяльність Премії здійснюється, зокрема, завдяки підтримці меценатів та меценаток, які забезпечують її сталість і розвиток. Меценатами Премії є виключно випускники Києво-Могилянської бізнес-школи.
Протягом року Премія реалізує офлайн- та онлайн-активності, спрямовані на підтримку й розвиток незалежних і відповідальних медіа, підтримку журналістів та освіту молодих фахівців. Команда Премії також долучається до партнерських подій, щоб привертати увагу до ролі незалежних медіа в демократичному суспільстві та важливості професійної журналістики.
Зокрема, у липні 2026 року в межах четвертого Фестивалю "Протасів Яр" пам’яті Романа Ратушного відбулася публічна розмова "Право говорити. Вага незручних слів", організована командою Премії імені Георгія Ґонґадзе. Під час розмови учасники говорили про свободу слова, відповідальність журналістів і суспільства та значення права говорити про складні й незручні теми.
Ми самі не любимо спам. Тільки найцікавіше!
