У межах Тижня пам’яті Георгія Ґонґадзе та проєкту "Професійні діалоги" у Національному університеті "Острозька академія" відбулася зустріч із номінантом Премії Ґонґадзе 2026 року, журналістом та воєнним кореспондентом Радіо Свобода Мар’яном Кушніром.
Зустріч присвятили темі "Воєнна журналістика. Сучасні виклики роботи в полі". Говорили про те, як змінилася робота журналістів від початку російсько-української війни, чим воєнний журналіст відрізняється від військового, як працювати в умовах постійної небезпеки, де проходить межа між професійною відповідальністю та особистою безпекою і чому навіть під час війни журналістика має залишатися журналістикою, а не пропагандою.
Текст далі — скорочена пряма мова Мар’яна Кушніра.
Хто такий воєнний журналіст
Треба розрізняти військового журналіста і воєнного журналіста.
Військовий журналіст — це військовослужбовець, який займається журналістською роботою. Він може працювати у комунікаційному підрозділі, пресслужбі чи військовому медіа. Це людина у формі, яка є комбатантом і може носити зброю.
Воєнний журналіст — цивільний журналіст. Він не є комбатантом. Його робота може стосуватися не лише безпосередньо бойових дій, а й усього, що відбувається довкола війни: її наслідків, людей, які пройшли бойові дії, тих, хто пережив обстріли, окупацію чи воєнні злочини.
Особисто для мене воєнна журналістика — це значною мірою робота безпосередньо в зоні бойових дій. Я працюю з цією тематикою багато років, і за цей час вона дуже сильно змінилася.
Як змінилася воєнна журналістика
До 2014 року в Україні було небагато журналістів, які мали досвід системної роботи в умовах бойових дій. Після початку російсько-української війни все змінилося. Редакціям довелося відправляти своїх журналістів на фронт, і багато хто фактично вчився працювати в умовах війни вже безпосередньо на місці. І вчитися — це, мабуть, найважливіше.
Війна постійно змінюється. Те, з чим журналісти мали справу у 2014 році, відрізнялося від того, що було кілька років потому, а повномасштабне вторгнення створило зовсім іншу реальність.
Змінюється озброєння, змінюється характер бойових дій, змінюються ризики. Тому журналістові недостатньо один раз навчитися працювати на війні й думати, що цього досвіду вистачить назавжди. Змінюється війна — змінюємося і ми.
Про ризики роботи на війні
Окрім безпосередньої фізичної небезпеки, у воєнній журналістиці є ще кілька важливих ризиків.
Перший — етичний. Війна відбувається у нашій країні. Тут наші друзі, наші близькі, наш прапор, наші міста й села. Тому повністю відсторонитися від того, що відбувається, дуже складно. Але водночас журналіст має подавати інформацію. Особливо коли працює не лише для української, а й для іноземної аудиторії. І це один із найскладніших професійних викликів.
Другий ризик — безпековий. Працюючи в зоні бойових дій, ти маєш розуміти, що можеш бути пораненим або взагалі не повернутися.
Третій — необхідність постійно адаптуватися. Війна змінюється, і разом із нею мають змінюватися правила роботи журналіста.
І четвертий — психологічний стан. Коли протягом тривалого часу бачиш усе, що відбувається на війні, це не може не впливати. Може настати момент, коли не хочеться нічого бачити, нічого чути, хочеться просто закритися від усього. І тоді окремим викликом стає повернення до нормального життя. Над цим теж потрібно працювати.
Про підготовку до роботи в зоні бойових дій
Перед тим як їхати працювати на війну, варто передусім чесно відповісти собі на просте питання: а чи справді вам це потрібно?
Треба усвідомлювати всі ризики, з якими можете зіткнутися. Не лише теоретично знати, що війна небезпечна, а розуміти, що ви можете отримати поранення або загинути. Якщо після цього ви все одно вирішуєте працювати в зоні бойових дій — треба готуватися.
Важливі тренінги, базові навички роботи в небезпечному середовищі, розуміння того, як реагувати на обстріл і як поводитися в критичних ситуаціях. Організм під час небезпеки може реагувати зовсім не так, як ви уявляєте собі в безпечному просторі. Тому певні дії потрібно відпрацьовувати заздалегідь.
Так само важливе планування. На війні майже ніколи все не відбувається так, як ви запланували: змінюється ситуація, команда, рішення військових, доступ до локації. Але без бодай базового плану якісно працювати ще складніше.
Про відповідальність редакції
Безпека журналіста, який працює на війні, — це не лише його особиста відповідальність. У Радіо Свобода редакція забезпечує відрядження, транспорт, необхідне обладнання, бронезахист і страхування. Важлива також постійна комунікація з редакцією.
Перед виїздом редакція має знати маршрут, із ким журналісти працюватимуть і з ким зв’язуватися, якщо команда перестане виходити на зв’язок.
Коли ми змінюємо локацію або повертаємося з небезпечнішої зони у безпечнішу, про це теж повідомляємо. Може здаватися, що це дрібниці або зайва бюрократія. Але для роботи в зоні бойових дій це принципово: редакція має знати, де перебувають люди, які з нею працюють.
Чому важливо залишатися цивільним журналістом
Військовий журналіст може мати кращий доступ до певних речей завдяки своїй належності до війська. Він також може дивитися на події як професійний військовий. Але цивільний журналіст має іншу перспективу.
Для мене принципово важливою залишається журналістика без пропаганди. Саме цивільний журналіст має більшу свободу дій і можливість дивитися на те, що відбувається, очима цивільної людини. Журналістика — це можливість передавати історії людей і всього, що відбувається довкола них. Саме тому для мене важливо залишатися цивільним журналістом.
Як відрізняти правдиву інформацію від фейкової
База журналістики — це джерела. Передусім треба розуміти, звідки взялася інформація. Якщо неможливо встановити джерело або воно ненадійне, немає підстав вважати надійною й саму інформацію.
Другий крок — порівнювати джерела між собою. Одне говорить одне, друге — інше, третє дає ще одну версію. Завдання журналіста — перевіряти й зіставляти. Якщо ви не довіряєте джерелу інформації, то немає сенсу автоматично довіряти й самій інформації.
Про основу журналістики
Університет дає фундамент, на який потім можна спиратися в роботі. Але значну частину професії все одно доведеться вчити вже в житті — поруч із колегами, які працюють або працювали в журналістиці.
Розвивайте в собі цінність справедливості. Розвивайте в собі бажання чути і говорити правду, якою б вона не була. Правда залишається правдою. І саме правда та справедливість є тією базою, на якій має будуватися журналістика.
"Професійні діалоги" — це зустрічі представників спільноти Премії зі студентством, присвячені професії, її цінностям і викликам, з якими сьогодні працюють українські медійники. Для Премії це також простір діалогу між поколіннями журналістів — можливість передавати досвід і говорити з майбутніми колегами про те, якою є і якою має бути українська журналістика сьогодні.
У 2025 році в межах "Професійних діалогів" Премія провела п’ять зустрічей у Києві, Львові та Чернівцях. Тетяна Трощинська в Українському католицькому університеті говорила про "Емоції, біль, етику і пам’ять"; Мирослава Ґонґадзе у Києво-Могилянській бізнес-школі — про "Свободу, правду і відповідальність: 25 років після вбивства Георгія Ґонґадзе — що це означає для української демократії сьогодні"; Севгіль Мусаєва у Навчально-науковому інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка — про "Вітряки і Дон Кіхоти. Про спадок Ґонґадзе та Українську правду"; Ольга Руденко в Маріупольському державному університеті — про те, як розповідати про Україну світові так, щоб світ чув; Марічка Паплаускайте у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича — про роботу з чутливими темами у текстових історіях.
У 2026 році серію продовжили зустрічі з Анною Бабінець про те, як війна змінила журналістські розслідування, та Богданом Логвиненком — про незалежність і актуальність медіа в час обмежених свобод. Наступні "Професійні діалоги" цього року Премія проведе з Ольгою Руденко в Українському католицькому університеті.
Проєкт реалізується за підтримки Friedrich Naumann For Freedom Ukraine. Інформаційні партнери "Професійних діалогів" — Інститут масової інформації та "Детектор медіа
Ми самі не любимо спам. Тільки найцікавіше!
