Голос українців не вщухає у світових медіа. Це — заслуга багатьох іноземних журналістів і журналісток, які уже понад рік працюють у гарячих точках в Україні під прямою загрозою для життя. Ми познайомимо вас із сімома з них. Вони походять з різних країн, їхні досвіди та підходи до роботи також відрізняються. Утім, їх поєднує прагнення почути українців у час війни.
Ізабель Хуршудян: «Це рідкісний дар — писати про те, що має значення»
Шеф-редакторка The Washington Post в Україні
Ізабель Хуршудян пройшла шлях від спортивної журналістки у Вашингтоні до очільниці українського бюро The Washington Post, яка їздить гарячими точками України.
До повномасштабної війни Ізабель два роки пропрацювала у московському бюро WP. Хуршудян зізнається, що під постійними російськими атаками в Україні почувається безпечніше, ніж у самій Росії.
Коли загроза ескалації війни стала очевидною, Ізабель та інші журналісти The Washington Post вирушили в Україну. Так, ранок 24 лютого спіткав Хуршудян у Харкові. За словами журналістки, у той день усе її життя змінилось.
Під інтенсивними ударами по Харкову вона пробула тиждень. Саме так, у харківському бомбосховищі, Ізабель зустріла своє тридцятиріччя. Згодом вона працювала на півдні та на сході, а у травні очолила новостворене київське бюро WP. Зокрема, під її керівництвом журналісти створили серію матеріалів про вирішальну битву за Київ.
«За останній рік я бачила у людстві найкраще і найгірше, а інколи — і те, й інше за лічені хвилини. І це створює потужне оповідання, яке має значення. Це рідкісний дар — писати про те, що справді має значення і про що світ має знати», — каже Ізабель.
Люк Гардінґ: «Правда — на боці України»
Кореспондент The Guardian, письменник
Британський журналіст Люк Гардінґ, як ніхто інший, знає, що таке справжня Росія. У 2007 році він очолив московське бюро The Guardian. Відтоді невидима присутність ФСБ та завуальовані погрози від високопосадовців РФ стали частиною його буденності. Після чотирьох років роботи Люку Гардінґу, якого Кремль ненавидів найбільше серед журналістів, заборонять в’їзд в Росію.
Утім, Гардінґ продовжить працювати в контексті, на якому розуміється найкраще. Він напише книжку «Мафіозна держава», у якій розповість, що собою уявляє Кремль та які методи застосовує проти так званих «ворогів» — журналістів, інтелектуалів, активістів. А з початком російського вторгнення на Донбас, яке Люк передбачив через «одержимість Росії Україною», він вестиме репортажі з Донецька та Луганська.
Напередодні повномасштабного вторгнення Люк також був в Україні. Він розповідає, що тоді блукав вулицями Києва і відчував, що війна наближається. А вже вранці він чув перші вибухи з підвалу готелю.
«Ця війна показує, що немає правди посередині. І що правда — на боці України. Наша робота, як журналістів, письменників — казати правду», — стверджує Люк.
Стів Андре: «Мій обов’язок — допомогти захистити те, що я люблю»
Фотограф, пресофіцер
Детройт і Донбас — звичні точки призначення для фотожурналіста Стіва Андре. Уже багато років він висвітлює війну на сході України.
Усе почалося у 2010-му, коли допитливість уперше привела Стіва у Чорнобильську зону відчуження. Він створював художній фотопроєкт про Чорнобиль, але йому бракувало часу, тож довелося вертатися в Україну ще.
За словами Андре, щоразу він закохувався в Україну все більше, заводив нових друзів та зв’язки. Відтоді у нього з’явилось бажання допомогти українцям. Тож у 2017-му вирішив їхати з камерою і технікою на передову.
Згодом він пліч-о-пліч працював із військовими, створював окремий проєкт про жінок на фронті й деколи вертався у Чорнобильську зону. А ще — мріяв долучитися до Збройних сил України.
У вересні 2022-го Стів таки підписав контракт зі Збройними силами Украіни. Він пропрацював пресофіцером окремої мотопіхотної бригади, але нині шукає інший підрозділ. Про своє рішення встати до лав ЗСУ Андре говорить так:
«Я тут заради людей і тварин, яких люблю. Землі, яку люблю. Я вважаю, що це мій обов’язок — допомогти захистити те, що я люблю».
Кароліна Аморосо: «Журналістика допомагає навчитися неможливого мистецтва: пережити жах і підвестися на ноги»
Журналістка, ведуча аргентинського телеканалу Todo Noticias, письменниця
Журналістка Кароліна Аморосо висвітлює широке коло проблем Південної Америки. Утім, перспектива Кароліни змінилася, коли за тисячі кілометрів від її дому пролунали вибухи.
Уперше Кароліна Аморосо вирушила в Україну як репортерка телеканалу Todo Noticias. За понад рік повномасштабної війни вона попрацювала на Київщині, Харківщині та в Бахмуті.
Тепер Аморосо працює над власним проєктом про людяність у час війни. Журналістка пояснює, чому вона їздить на війну тричі на рік:
«Навіщо їздити в Україну? Заради Наталі, яка тримає дриль, аби полагодити бодай один сантиметр свого вщент зруйнованого будинку. Заради Сергія, який мріє взяти дружину у відпустку і повернутися у клас, аби вчити дітей кращому світу. Заради ночей, які він проводить у пеклі Бахмута. Заради Влади, яка втратила батька на фронті. Заради Вікторії, швачки з Бородянки, яка втратила все, але своїми натрудженими руками торує шлях до відбудови. Журналістика допомагає навчитися неможливого мистецтва: пережити жах і підвестися на ноги».
Стефан Сіоанн: «Війна ніколи не припинялася»
Кореспондент Liberation, продюсер документального кіно
«Одною ногою у Бретані, другою — в Україні», так описують життя Стефана Сіоанна. Вперше він побував в Україні у 2010-му році, а повернувся — за день до початку Революції Гідності. Він запевняв свої видання, Figaro та Le Temps, у тому, що йому варто залишатись в Києві.
В Україні Стефан зустрів кохану, з якою в них народився син. Тож Сіоанн залишився тут, час від часу відвідуючи рідну Бретань. У 2016 році створив продакшн East Roads Films, який підтримує креативні та авторські документальні фільми з України.
Як і багато киян, 24 лютого Стефан Сіоанн прокинувся від вибухів, а наступні години провів у метро. Протягом кількох місяців журналіст зустрічався із президентом Володимиром Зеленським, працюючи над його першою біографією.
У своїх матеріалах Стефан неухильно нагадує, що війна почалася задовго до 24 лютого 2022 року:
«Для мене вторгнення Росії в Україну почалося не 24 лютого 2022 року. А вісьмома роками раніше на дорогах Криму. 12 квітня 2014 року, перед захопленим російськими воєнізованими формуваннями відділку міліції Слов'янська. На полі загиблих у катастрофі літака Малайзійських авіаліній MH17. Уздовж спалених набережних Іловайська, де 29 серпня 2014 року регулярна російська армія впритул розстріляла кілька сотень українських солдатів, які виходили в колоні з обложеного міста. Війна ніколи не припинялася. З 2014 року спливло багато води та крові».
Флоренс Обена: «На тимчасово окупованих територіях розгорнуто цілий каток знищення ідентичності»
Репортерка Le Monde
Французька журналістка працювала у критичних зонах — як-от Руанда, Алжир, Косово, Афганістан, Ірак. У 2005 році в Іраку Флоренс Обену та її перекладача викрали ісламісти. Вони перебували у полоні 157 днів.
Для неї робота на війні — спосіб життя. Журналістка зізнається, що живе поза власним особистим життям шість місяців у році. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Обена не могла не поїхати: каже, що на кону стоїть доля завтрашньої Європи.
«Це війна, яка виходить далеко за межі анексії кількох кілометрів української території. Коли приїжджаєте в місто, яке було тимчасово окуповане росіянами, ви бачите цілу систему. Вчителів і громадських працівників заарештовують. Заняття проводяться російською мовою, розгорнуто цілий каток для знищення ідентичності».
Крістофер Очіконе: «У мене є можливість познайомитися з відданими людьми з усієї України»
Фотожурналіст-фрілансер
Із 2014-го року американський журналіст Крістофер Очіконе живе в Україні.
З 2016-го року він працював над довготривалим проєктом про наслідки радянської системи інтернатів у сучасній Україні. Зокрема йдеться про порушення прав людини у притулках, адаптацію сиріт, маргіналізацію людей з інвалідністю.
Очіконе також їздив на фронт і знімав, зокрема, період припинення вогню, коли українські батальйони не могли відповідати на російські атаки.
Від початку повномасштабної війни Крістофер документує для Stern, The Wall St. Journal, The Anlantic, Bloomberg і їздить у гарячі точки.
«У мене є можливість познайомитися з відданими людьми з усієї України. Ви зустрічаєте людей, які зупинили своє життя, щоб захистити свою країну. Зустрічаєте героїв. Можливо, ніхто з них не стане героєм України офіційно, але у моєму розумінні вони є героями й навіть більше. Вони щодня прокидаються і виконують свій обов’язок перед своєю країною, сім’єю та рештою вільного світу», — написав Крістофер.
Ми самі не любимо спам. Тільки найцікавіше!
