Павло Казарін прочитав серію лекцій для студентів-журналістів

Лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе 2020 року Павло Казарін прочитав серію лекцій “Правила професії” для студентів журналістських кафедр і факультетів українських вузів. Зокрема, для студентів кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, факультету журналістики Запорізького національного університету, кафедри журналістики Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, кафедри журналістики Острозької академії. Лекції відбувались протягом вересня-грудня 2020 року через Zoom. 

Під час лекцій Павло розповідав, за якими законами працюють різні журналістські жанри; як влаштований український медіаринок і як обирати роботодавця; як бути універсальним бійцем і бути готовим до роботи на телебаченні, радіо і з текстами.

Лекції збирали аудиторії від 20 до 100 слухачів, залежно від розмірів кафедр. Половину часу щоразу було відведено на запитання й відповіді. Серед питань, які найбільше цікавили студентів, були питання про розрізнення між журналістикою та блогерством, робота з дражливими та складними темами, питання інформаційної війни з Росією, майбутнє українських та світових медіа. Також студенти просили про поради початківцям.

“Журналістика – багатожанрове поле, – розповів Павло. – Новинна журналістика – майже математично визначена. Тут майже немає місця суб’єктивності. В інших жанрах, як то репортаж чи інтерв’ю, вибір інтонації, питань і спікера є суб’єктивним”.

“Я працюю в журналістиці особових займенників. До цього я пройшов довгий шлях, щоб отримати право висловлювати свої думки про те, що відбувається в країні”, – додав публіцист.

За його спостереженнями, українці звикли споживати дешевий контент. Редакції бідні і не можуть дозволити собі того, що можуть журналісти в інших країнах. “Скажімо, жодне українське медіа не має близькосхідного бюро. Українська журналістика майже не робить якісних репортажів. Бо для цього потрібно платити добові, оплачувати дорогу. Редактор думає, чи варто витрачати ресурси редакції для виготовлення одного матеріалу, якщо замовити колонку за тією ж темою буде дешевше, а матеріал буде готовий швидше”, – поділився журналіст.

Ще одна проблема української журналістики, на його думку, полягає в зосередженості на українських подіях. Зовсім трохи місця в інфомраційнмоу полі займають Росія і країни Заходу. Однак про події на тому ж Близькому Сході доводиться дізнаватись з “Газети Виборчої” чи CNN.

Не все, що має назву “українське медіа”, наспарвді є “медіа”, зауважив Павло. У залежності від того, звідки медіа беруть кошти, публіцист розподіляє їх на чотири типи.

Перші отримують кошти з бюджету. У випудку Уркїани це Суспільне. Однак його бюджет надто мали. Казарін порівнює його із російськими медіа, які фінансуються державою. У 2020-му такі медіа отримали 1,3 млрд доларів. “У прямому двобої Україні цього Голіафа дуже важко перемогти”, – констатував Казарін.

Друий тип – медіа, які отримують гроші з Заходу (грантові або ж українські редакції західних ЗМІ). Вони не є основними гравцями на ринку, але забезпечують свого роду “інформаційний прожитковий мінімум”.

Третю групу утворюють медіа, які намагаються бути бізнесом. Робити таке медіа дуже важко. По-перше, українці не звикли платити за контент. По-друге, багато медій ламають бізнес-правила. Адже є багато тих, хто пропонує безкштовний контент. Внаслідок цього важко витримати конкуренцію з медіа, які відпрацьовують чиїсь інтереси.

Четверту групу, чи не найбільшу за аудиторією, утворюють медіа, які належать великим фінансово-промисловим групам. П’ята група медій фінансується Росією.

“Медіа – це завжди дорого. Тому журналіст рідко стає суб’єктом. Свобода слова – свобода вчасно звільнитися”, – підсумовував Павло.